Ось велика, добра матінка –
Годувальниця Земля
Вже виводить з пітьми, з затінку
Кожне зернятко-маля.

Напуває діток соками
І годує досхочу,
Щоб зросли вони високими
З ласки сонця і дощу.

І стають рослинки смілими,
Все міцніють і ростуть.
І в полях весняні килими
Зеленіють і цвітуть

Земля – не рабиня наша, а мати,

Сонце – не вітчим, а рідний батько,

Ліси – наші брати, річки – сестри.

Дощі, вітри, сніги – добрі гості.

А ми на своїй планеті – не тимчасові мешканці,

                                                  а мудрі господарі.

                                                   Євгенія Матіяш

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь, 

Але забути - не забуду:

бездомний пес по місту блудить,

і я, як всі, його боюсь.